Судова практика розгляду справ за статтею 130 КУпАП 01.10.2023

Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).

Суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати:

 чи було вчинено адміністративне правопорушення;

 чи винна дана особа в його вчиненні;

 чи підлягає вона адміністративній відповідальності;

 чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність;

 чи заподіяно майнову шкоду;

 чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу;

 а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (стаття 280 КУпАП).

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов`язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи.

Притягнення до адміністративної відповідальності має відбуватись у відповідності до встановленого законодавством порядку. Як зазначено у ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп’яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, – тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб – накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Важливим інструментом, який дозволяє оцінити роботу як судової системи загалом, так і кожного конкретного суду, є судова статистика.

Так, за період з 01 січня 2023 року по 30 вересня 2023 року у Міжгірському районному суді надійшло на розгляд 502 справи про адміністративні правопорушення, із них – 100 за статтею 130 КУпАП, з яких – 91 розглянуто.

В цілому справи про адміністративні правопорушення за ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення склали  майже 20% усіх справ, які розглянуті в порядку КУпАП, що підтверджує доцільність та необхідність ретельного дослідження судової практики, серед іншого, у світлі останніх рішень ЄСПЛ проти України у справах про адміністративні правопорушення.

Протягом  9 місяців 2023 року ухвалено 73 постанови про притягнення правопорушників  до адміністративної відповідальності  та 18 – про  закриття провадження у справі: 17 – через відсутність події і складу адміністративного правопорушення та 1 – у зв’язку з смертю правопорушника.

 В 72  випадках водіїв притягнуто до відповідальності з накладенням штрафу на загальну суму 1247800 грн, а щодо 1 – застосовано адміністративний арешт.

  Більше половини присуджених стягнень (663800 грн) 39 порушників сплатили добровільно, а щодо решти 33 правопорушників стягнення направлено до примусового виконання органами Державної виконавчої служби. Варто зауважити, що при примусовому виконанні  розмір штрафу подвоюється і замість присуджених 17000 вже доведеться сплатити 34000 і додатково – виконавчий збір та інші витрати, пов’язані з примусовим виконанням рішення суду. Окрім штрафу 37 водіїв позбавлено права керування всіма видами транспортних засобів.

Вивчаючи та узагальнюючи судову практику розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, зокрема, судові рішення, в яких провадження у справі були закриті з підстав відсутності події і складу адміністративного правопорушення можна зазначити, що у більшості випадків суд акцентує увагу на неналежному оформленні поліцейськими протоколів та недотримання процедури документування порушення. Наявні також і порушення при складанні лікарями висновків щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп’яніння.  

Так, у протоколах, складених працівниками поліції, не завжди містяться всі дані об’єктивної сторони адміністративного правопорушення. 

Відповідно до ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім’я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Якість формування матеріалів протоколу є дуже важливою складовою справи про адміністративне правопорушення, й фактично є «обвинуваченням» держави щодо особи. Саме від якісно складеного протоколу про адміністративні правопорушення працівниками поліції і залежить повне та об’єктивне з’ясування обставин події, встановлення особи правопорушника та притягнення його до відповідальності.

Водночас, при складенні висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан сп’яніння і самими лікарями допускаються грубі порушення, зокрема ними лише фіксується відмова особи від проходження такого огляду, що є порушенням.

Відповідно до п.22  Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я від 09.11.2015  № 1452/735 (далі Інструкція  №1452/735) висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп’яніння, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними.

Відповідно до ч. 2 ст. 266 КУпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а у разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов’язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026, п. 5 розділу ІІ передбачено (далі Інструкція №1026), що включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов’язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов’язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Здійснюючи фіксацію вчиненого правопорушення, з метою забезпечення повноти та об’єктивності провадження у справі про адміністративне правопорушення, поліцейський повинен не лише формально зазначити ці ознаки у протоколі про адміністративне правопорушення, але і надати докази, які підтверджують наявність цих ознак, зокрема, вказати на наявність цих ознак свідкам та відібрати у них пояснення з цього приводу або зафіксувати їх за допомогою відеозапису.

Так,  при дослідженні матеріалів справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судді вказують у своїх судових рішеннях на недотримання працівниками поліції вимог КУпАП та інших нормативних актів, зокрема Інструкції № 1026 щодо порядку фіксування безпосередньо керування особою транспортним засобом та/або фіксування відмови водія від проходження огляду на стан сп’яніння.

У низці випадків долучені компакт-диски відеозаписів не містять будь-яких записів або ж запис розпочинається, наприклад, у момент, коли працівник поліції складає адміністративний протокол щодо водія, що свідчить про неналежне фіксування події/факту вчинення правопорушення .

Пунктом 7 Порядку  №1103 передбачено, що поліцейський забезпечує проведення огляду водія транспортного засобу в закладі охорони здоров'я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення відповідних підстав.

У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до ст.266 КУпАП (п.п. 6, 7 розділу І Інструкції №1452/735).

З системного аналізу вказаних норм випливає, що вони чітко визначають порядок проведення такого огляду спочатку на місці зупинки транспортного засобу, а в разі відмови водія проходити такий огляд або незгоди з результатами огляду, поліцейський зобов'язаний оформити направлення в медичний заклад для проходження медичного огляду і запропонувати водієві пройти такий огляд в медичному закладі.

Посадова особа, яка склала протокол про адміністративне правопорушення вищевказаних вимог Закону не виконала та як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не було запропоновано пройти перевірку на предмет перебування в стані алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням спеціальних технічних засобів, в присутності двох свідків.

В протоколі про адміністративне правопорушення у справі №302/804/23 не зазначено, що особа на місці зупинки транспортного засобу відмовилася від проходження на стан сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів. Також в протоколі про адміністративне правопорушення поліцейським взагалі не зазначено жодних ознак алкогольного сп`яніння.

Натомість, під час перегляду відеозапису з бодікамер працівників поліції судом встановлено, що працівники поліції не намагалися провести огляд  водія на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, що прямо передбачено ч.2, ч.3 ст.266 КУпАП, хоча останній про це наголошував, а одразу запропонували йому проїхати до медичного закладу. Таким чином визначений порядок проведення огляду на стан сп`яніння водія на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом не проводився і такий водієві взагалі не пропонувався.

За змістом п. 16 Інструкції 1452/735 акт медичного огляду є основою висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан сп’яніння.  

Результати медичного огляду зазначаються у протоколі та є визначальними під час вирішення питання про притягнення водія до відповідальності.

Інколи в акті медичного огляду неправильно зазначаються персональні дані водія, що виключає можливість притягнення до адміністративної відповідальності. Аналогічно трапляється формулювання лікаря закладу охорони здоров’я «відмовився від проходження огляду на стан сп’яніння», хоча згідно з вимогами Інструкції, за результатами огляду на стан сп’яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який вноситься до акта медичного огляду, що є основою для висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан сп’яніння.

У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріпленні положення, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, відтак при розгляді справ про притягнення осіб до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП суди, зокрема Міжгірський районний суд Закарпатської області, активно застосовують рішення ЄСПЛ, ухвалені за результатами розгляду справ, в яких заявників було притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі національного законодавства.

У справі «Barbera, Messeguand Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Одночасно сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. The United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».

Щодо обґрунтованості поширення на вказану категорію справ гарантій Конвенції необхідно зазначити таке. Якість складання протоколу є дуже важливою стадією оформлення справи про адміністративне правопорушення, й фактично є «обвинуваченням» держави щодо особи, що потребує належного до цього ставлення. Відповідно,  уповноваженим особам необхідно дотримуватись правил та процедур під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, прав та гарантій особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, належному фіксуванні доказів вчинення правопорушення та їх зберіганні тощо.

У справах проти України Європейський Суд розглядав питання про віднесення правопорушень, передбачених КУпАП, до «кримінального аспекту» в розумінні Конвенції, що, з огляду на суворість передбаченого покарання правопорушення, не є незначним та такі адміністративні провадженні слід вважати по суті кримінальними і такими, що вимагають застосування всіх гарантій ст. 6 Конвенції.

Одночасно практика Європейського суду з прав людини щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення зосереджена навколо фундаментальних засад здійснення правосуддя у справах про адміністративні правопорушення, зокрема, забезпеченні дотримання положень Конвенції в частині реалізації ст. 6, яка гарантує кожному право на справедливий суд.

Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011, заява №16347/02).

Європейський Суд розглядав питання дотримання принципу безсторонності у випадку відсутності прокурора під час частини або всього провадження щодо заявників у низці справ.

У рішенні у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia), заява № 926/08, пункти 51-84, від 20 вересня 2016 року, Суд встановив порушення принципу безсторонності в провадженні у справі про адміністративне правопорушення щодо заявника, під час якого прокурор був відсутнім. 

Роль посадової особи, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, обмежувалася переданням суду протоколу та підтверджуючих доказів. Після виконання цієї функції ця посадова особа не відігравала ролі у провадженні, так само як і прокуратура. Іншими словами, під час провадження у суді не було «сторони обвинувачення» або «прокурора». Це означало, що у судовому засіданні не було нікого, хто б міг заперечити заявниці (див. п. 63 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Михайлова проти України).

Згідно з п. 64 зазначеного рішення за таких обставин Суд вважає, що суд, який розглядав справу, не мав іншого вибору, окрім як взяти на себе функцію пред’явлення та, що є більш важливим, нести тягар підтримки обвинувачення під час усного розгляду справи. Суд не переконаний у тому, що були наявні достатні гарантії, здатні усунути обґрунтовані сумніви щодо негативного впливу такого процесу на безсторонність суду.

У зв`язку із наведеним, суд не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, винуватість особи має доводитися саме в суді, що вимагає «обережності дій суду» при вирішені питання про тягар доказування в такій категорії справ.

Суд не може змінювати суть «обвинувачення», викладене у протоколі про адміністративне правопорушення.

У цьому контексті Європейський Суд нагадує, що, як він встановив у рішенні у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia), коли проводиться усний судовий розгляд з метою встановлення обґрунтованості будь-якого «кримінального обвинувачення», висунутого проти підсудного, та якщо було надано адекватну можливість з’явитися у судове засідання і сторона захисту не відмовилася від неї у встановленому порядку, присутність сторони обвинувачення є, як правило, необхідною для усунення обґрунтованих сумнівів, які можуть виникнути щодо безсторонності суду (див. п. 64 рішення Європейського суду з прав людини у справі Михайлова проти України).

Крім того, у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява №36673/04) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

У справі «Бантиш проти України» заявники скаржилися, головним чином, на відсутність сторони обвинувачення під час провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення. Вони посилалися, прямо чи по суті, на п. 1 та/або п. 2 ст. 6 Конвенції.

У п.п. 7-10 зазначеного рішення йдеться про наступне. Відповідні принципи практики Суду щодо вимоги про безсторонність відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції наведені в рішенні у справі «Карелін проти Росії». У керівній справі «Михайлова проти України» (Mikhaylova v. Ukraine), Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку у цій справі щодо прийнятності та суті цих скарг. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення п.1 ст. 6 Конвенції у зв’язку з небезсторонністю суду з огляду на відсутність сторони обвинувачення під час провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Зважаючи на наведене, справи щодо вчинення правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП зокрема, потребують ретельного судового розгляду за участі сторони обвинувачення, наділеної рівними правами з захистом, зокрема, правом оскарження рішення суду по суті справи, з якого буде формуватися однозначна практика суду вищої інстанції.

Ратифікувавши Конвенцію про захист прав людини, Україна визнала положення цього міжнародного договору частиною національного законодавства і, разом з цим, взяла на себе зобов’язання виконувати рішення Європейського суду з прав людини у кожній справі, стороною якої вона є.

Очевидно, що першим основним обов’язком є виплата сум, визначених Європейським судом як справедливе відшкодування заявникові. 

Однак виплата справедливого відшкодування – не єдиний обов’язок, що випливає з рішення. На виконання рішення Європейського суду, де встановлено одне або кілька порушень Конвенції, держава-відповідач, залежно від обставин справи, може бути зобов’язана вжити певні заходи: по-перше, заходи індивідуального характеру на користь заявника, щоб припинити незаконну ситуацію і відшкодувати її наслідки, по-друге, заходи загального характеру, щоб запобігти подальшим порушенням подібного типу.

З метою запобігання новим порушенням Конвенції, що мають подібну природу до тих, які констатовані у рішенні Європейського суду, держава зобов’язується усунути проблеми у внутрішньому правопорядку. Заходи, які вживаються у цьому напрямку, умовно можна назвати заходами загального характеру, на відміну від заходів індивідуального характеру, що вживаються для виправлення неправомірної ситуації самого заявника. Визначити та впровадити заходи загального характеру є не завжди просто.

Часом з обставин справи очевидно, що порушення є результатом недоліків конкретних законів або відсутності відповідних законодавчих норм. У таких випадках, звичайно, держава на виконання рішення Європейського суду повинна внести зміни до існуючих нормативно-правових актів.

У багатьох випадках, однак, структурна проблема, яка призвела до порушення, полягає не в очевидній суперечності між національним законодавством та положеннями Конвенції, а швидше у правозастосовчій практиці. У такому випадку доцільною є зміна цієї практики з урахуванням позиції Європейського суду з того чи іншого питання, яка викладена у його прецедентній практиці.

Під час здійснення судового провадження у справах про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, виникає низка істотних правових проблем, зумовлених неефективністю норм чинної редакції Кодексу про адміністративні правопорушення. 

Очевидним є факт нездатності процесуальної частини КУпАП забезпечити ефективний судовий розгляд складних правопорушень.

Ухвалення прецедентних рішень Європейського суду з прав людини проти України у справах про адміністративні правопорушення свідчать про доцільність та необхідність ініціювання питання внесення змін до чинного законодавства з метою приведення у відповідність з висновками Європейського Суду з прав людини та створює обґрунтовані вимоги уніфікації судової практики в контексті єдності державної політики в забезпеченні принципу верховенства права.